Еволюція теорії організації

ВСТУП.

Моделі теорії організації.

Сучасна теорія організації.

Основоположні ідеї теорії організації.

Еволюція теорії організації.

Лекція 2.

Еволюція управлінської думки найбільш яскраво відображена в управлінських моделях, які були розроблені вченими і фахівцями, а потім реалізовані на практиці, з метою вирішити назрілі проблеми, висунуті суспільством і реальними потребами розвитку. При керуванні економічними процесами ці потреби (точніше новий рівень потреб) обумовлюються закономірностями і тенденціями розвитку: матеріально-технологічної бази виробництва; середньостатистичного працівника як носія творчого потенціалу; економічного і соціального середовища; управлінської науки взагалі.

Відповіді на питання, що ставить життя, складають сукупність принципів, підходів, концептуальних поглядів на те, як вирішувати оперативні, тактичні і стратегічні задачі. Усе це і визначає "плоть" і "душу" моделей керування, що на момент їхнього формування представляють, як правило, вершину еволюції управлінської думки. При цьому самі моделі не застигають, а трансформуються і перетворюються разом і відповідно до змін, що відбуваються в суспільстві. Модель може неадекватно відбивати потреби - і тоді, реалізована на практиці, вона стримує (а то і відкидає назад) економічний і соціальний розвиток. Мистецтво, відповідальність і призначення керівника полягає в тому, щоб правильно врахувати, проінтегрувати всі найважливіші фактори і тенденції і прийняти на озброєння найбільш ефективну модель.

Зі змістовної точки зору еволюція управлінської думки являє собою процес формування і трансформації сукупності поглядів на систему керування відповідно до об'єктивних умов і потреб економіки протягом історично тривалого періоду часу. Керування як практична діяльність зародилося відразу ж як тільки далекий предок нинішньої людини став усвідомлювати себе соціальною істотою, що було природною реакцією на потребу в координуванні спільних дій людей для досягнення загальних цілей, пов'язаних, насамперед, з життєзабезпеченням.



Для характеристики еволюції теорії організації використо­вується безліч схем, наприклад схема І. Ансоффа, побудована з урахуванням прогнозу майбутнього організації, схема Р. Акоффа, що відображає погляд на природу корпорації, а також схе­ми, побудовані на основі виділення різних шкіл. В основі будь-якої схеми розвитку теорії організації лежить та або інша кла­сифікаційна ознака. Тому важливо показати зміну меж теорії організації, що адекватно відображає еволюційну природу цієї теорії.

Можна виділити два принципово протилежних підходи до характеристики розвитку теорії організації. Перший характе­ризує організацію як систему і відображає розвиток управ­лінської думки від механістичного уявлення про організацію (закрите) до цілісного (відкрите). Другий підхід визначає при­роду організації в напрямі від раціонального до соціального.

Розвиток поглядів на організацію як систему. Приблизно до 1960-х років проблеми організації вирішувалися тільки з погляду закритих систем. Питання ділового середовища, кон­куренції, збуту, що виходять за межі внутрішньої організації та визначають зовнішнє для організації середовище, не розгля­далися. З розвитком ринку уявлення, що склалися про органі­зацію, змінювалися. Стало очевидним, що внутрішня динамі­ка організацій формується під впливом зовнішніх подій. Тео­рія організації починає розглядати її як відкриту систему в єдності всіх складових частин і елементів, що сприймають змі­ни в зовнішньому середовищі і реагують на них. У 70-ті роки XX ст. формується методологічний апарат для вивчення дії зовнішнього середовища на організацію з використанням тео­рії систем. Безпосереднє включення в аналіз впливу чинників зовнішнього середовища на внутрішні процеси організації ста­ло початком ери "відкритих систем" [4, с. 27].

Розвиток поглядів на природу організації в напрямі від ра­ціонального до соціального. Раціональне мислення означає, що є зрозуміла перспектива організації, а її цілі чітко і однозначно визначені. Припустимо, машинобудівне підприємство має на меті отримання максимального прибутку від підвищення ефек­тивності виробництва і якості продукції. Якщо ми приймаємо цю мету як задану, то вищому керівництву залишається тіль­ки вибрати засоби, які приведуть до її досягнення. Така пози­ція дає змогу ухвалювати раціональні рішення. Дії організації стають, таким чином, запрограмованими [4, с. 27].

Соціальне мислення означає неоднозначність у визначенні і виборі цілей та ухваленні конкретних рішень щодо підвищен­ня ефективності виробництва в цехах, на ділянках машино­будівного підприємства і т. ін. Соціальний підхід припускає, що рішення про цілі організації виражають характер ціннісно­го, а не механістичного вибору. Характер рішень, що прийма­ються, визначається не стільки ясністю думки, скільки сталими звичками, накопиченим досвідом вирішення аналогічних проблем, тобто тими чинниками, які визначають поведінку людей в організаціях.

З позицій відмічених підходів у розвитку теорії організації виділяється чотири етапи.

Перший етап в теорії організації охоплює період з 1900 по 1930 р. Його можна визначити як еру "закритих систем і раціо­нального індивіда". Головними представниками теорії органі­зації цього часу були Макс Вебер, Анрі Файоль і Фредерік Тей­лор. Розроблений ними підхід орієнтований на організаційні і технічні удосконалення системи шляхом підвищення ефек­тивності внутрішніх функцій організації [7, с. 27].

Другий етап (1930—1960) є ерою "закритих систем і со­ціального індивіда". Група теоретиків — Елтон Мейо, Дуглас Макгрегор, Честер Барнард — розробляла питання управління закритими системами, спираючись на внутрішні відносини і неекономічну мотивацію працівників [4, с. 27].

Третій етап (1960—1975) — це період "відкритих систем і раціонального індивіда". Теорія організації робить крок впе­ред, розглядаючи організацію як складову частину системи ви­щого рівня, і одночасно — крок назад, оскільки повертається до механістичних уявлень про людину. Основний внесок у роз­виток теорії організації до цього періоду зробили Альфред Чандлер, Поль Лоуренс, Джей Лорш [7, с. 27].

І, нарешті, четвертий етап, що почався близько 1975 р., можна визначити як період "відкритих систем і соціального індивіда". На цьому етапі відбувається повернення до "соціаль­ного мислення", але вже в межах відкритих систем. Лідером сучасної теорії організації є Джеймс Марч [4, с. 27].

Розвиток кожної науки характеризується двома процеса­ми: диференціацією і інтеграцією знань. Диференціація — це пошук своєї ніші (свого об'єкта дослідження) для проведення поглиблених досліджень. Інтеграція заснована на прагненні досліджувати проблему з різних боків, формувати пріоритети впливу тієї або іншої процедури на ситуацію в цілому. Вчені, що займаються теорією організації, виділяють три шляхи її розвитку:

1) створення загального підходу до основних наукових пе­реконань на базі наявних у менеджменті, економіці, соціології та інших науках наукових бачень та подальше просування в дослідженнях;

2) виділення своєї локальної сфери дослідження частини організації та її розвитку;

3) формування триступеневої схеми розвитку (табл. 2.1).

Таблиця 1.1

Рівні розвитку теорії організації [4, с. 28]

1-й рівень 2-й рівень 3-й рівень
Створення локаль­ної сфери дослі­дження та набли­ження теорії органі­зації до рівня роз­витку економіки, психології та інших суміжних наук Об'єднання зусиль суміжних наук щодо системного розвитку організації Виокремлення з суміж­них наук та розвиток власного предмета до­слідження

У розвитку теорії організації є проблема кількісного вимі­рювання організаційних параметрів. Теорія організації фор­мує систему наукових знань у сфері аналізу та синтезу соціаль­них організацій і соціальних відносин. Розвиток теорії органі­зації включає сім етапів:

1) збирання фактів, явищ, прогнозів, тенденцій, історичних і фольклорних відомостей, легенд і міфів про існування або функціонування організацій, про особливості організації;

2) систематизація інформації та складання типології (за часом, ефективністю, характером організаційних відносин, сферою діяльності);

3) створення понятійного апарату (категорії, терміни, їх взаємозв'язок);

4) пошук залежностей між параметрами та категоріями,формулювання законів і закономірностей (норми керованості персоналом залежно від характеру діяльності, закон розвитку);

5) залучення наукового доробку інших наук для повнішого розуміння своїх власних проблем;

6) практична апробація розроблених теорій і методик;

7) узагальнення теоретичних розробок та практичних результатів, застосування окремих положень теорії організації, накопичення статистичних даних [4, с. 29].

Усі перераховані етапи повторюються циклічно, один за од­ним, удосконалюючи при цьому знання теорії організації



9537566908685126.html
9537635340602687.html
    PR.RU™